Дорожній Контроль Захід
http:///articles/lviv/186
повернутись 

Спотроверене відлуння "Судової реформи"
2018-07-06

Україна за час свого історичного буття опанувала великий досвід судочинства – встановленого законом або звичаєм порядку та форми судових дій у межах завдань судів у здійсненні правосуддя. Ми пам’ятаємо «Руську Правду» князя Ярослава Мудрого, «Литовський Статут», козацькі судові звичаї гетьманської доби, «Устав уголовного судопроизводства» Російської імперії 1864 року, польське та австрійське судове законодавство, судову систему рядянських часів тощо.

 

 

В період незалежної України вітчизняне судочинство формально базується на конституційних засадах. Основний Закон (ст. 129) декларує наступні принципи судочинства:

 

-законність;

-рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

-забезпечення доведеності вини;

-змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів та доведенні перед судом їх переконливості;

-підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

-забезпечення обвинуваченому права на захист;

-гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

-забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

-обов’язковість рішень суду.

 

Нажаль, цей показний демократизм судової системи на протязі останніх десятиліть як іржа розїдали корупція, зростання злочинності з владою, перманентне грабування національних багатств, нехтування політичними та економічними інтересами держави з боку компрадорсько-плутократичної верхівки.

Всі ці негативні явища впливали та впливають і на українське суспільство, і на українське судочинство, як важливу частину суспільних відносин.

 

Особливо ці руйнівні тенденції посилилися після подій на київському Майдані у 2014 році. До влади прийшли абсолютно безпринципні особи, здані заради власного забагачення творити яке завгодно беззаконня, розграбовувати матеріальні статки держави та громадян. Причому ці «діячі» часто-густо застосовують брехню, подвійні стандарти та фальшиву демагогію. Обіцяють народу одне, а творять абсолютно інше.

 

Використовуючи в своїх інтересах суспільне обурення загрузнулої у корупції судовою системою, теперішні можновладці поруч з іншими антинародними реформами вирішили реалізувати так звану «судову реформу». Вона анонсувалася, як демократична новація, яка буде втілювати у життя народні інтереси, законність, європейські цінності… Але насправді цей реформистський закон виявився таким же антинародним, фіскальним та обслуговуючим інтереси корупціонерів при владі, як і прийняті раніше антисоціальні реформи – пенсійна, медична, освітня тощо.

 

Фактично¸ «судова реформа», прийнята нещодавно Верховною Радою, всупереч Конституції перетворила Україну з парламентсько-президентської республіки у республіку президентську. Якщо не сказати гірше – у диктатуру казнокрадіїв. Народні потреби у реальній демократичній, справедливій судовій реформі лишилися поза увагою. Цей документ з одного боку посилює одноосібний вплив президента на суди, з іншого боку – збільшує повноваження самих судів та суддів у збиток іншим учасникам процесу.

 

Таким чином майже ліквідовано принцип незалежності судової системи та її служіння лише літері закону. Верховні судді опинилися під повним президентським контролем. Формально судді Верховного Суду України обираються у конкурсний спосіб, президент став останньою інстанцією, яка їх затверджує. І на конкурсному етапі кандидати у верховні судді виявилися особами з пропрезидентської команди. І це при тому, що Громадська рада доброчинності при підтримці західних політиків та громадських діячів забракувала цих співшукачів судійських мантій. Вони все рівно пройшли конкурсний відбір. Такий механізм призначення головних суддів держави дозволяє президенту одноосібно, в ручному режимі впливати на судову систему, на прийняття судових вироків.

Ще одна реформистська норма корінним чином змінює звичні засади. Це оповіщення про виклик до суду через інтернет. Причому повістка не відправляється на електронну адресу учасника процесу, а лише публікується на сайті відповідного суду. Чи повинен кожний громадянин України щоденно перевіряти свою присутність на сайтах різноманітних судів – навіть не обумовлюється.

 

Далі…позивачі зобов’язані вносити певну грошову заставу при подачі позову до суду. Це начебто для того, щоб компенсувати відповідачу витрати на адвоката у випадку перемоги. І це робить судовий процес доступним лише для багатіїв. Наприклад, якщо хтось захоче судитися с комунальним монополістом за відсутність опалення, то пенсіонери та інші незаможні верстви населення фізично не зможуть оплатити судові витрати. Таким чином подавляюча більшість українців опинилася поза правовим полем, отримала ярлик «громадянина другого сорту».

 

Ще один момент цієї «реформи». Тепер особиста присутність на судових засіданнях для сторін процесу необов’язкова. Закон визначає, що « учасникам справи забезпечується можливість приймати участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, не залишаючи свого житла або робочого приміщення, а для свідків, експертів – в приміщенні іншого суду».

 

Крім того учасники процесу мають право задавати по справі не більше 10 питань. Інші питання, які можуть бути необхідними для виявлення істини, це вже «зловживання».

 

Суд може обмежити доступ громадян у судову залу, якщо там не вистачає вільних місць. Теоретично це дозволить виставити з засідання всіх працівників ЗМ І та представників громадськості. Лише треба забезпечити, щоб всі вільні місця були заздалегідь зайняті «потрібними» особами.

 

Абсолютно неприйнятна для представників малого та середнього бізнесу норма цього закону, яка надає суддям право в одноосібному порядку виносити постанови проти фірм та юридичних осіб, навіть якщо вони не приймають участі у процесі. Суддям надається право робити це, якщо вони начебто помітили «недоліки у діяльності» цих чи інших компаній, коли розглядається справа, де ці компанії згадуються. Практично це дає судовій владі можливість тиснути на бізнес в обхід складних бюрократичних процедур.

 

Цей закон також передбачає скорочення термінів розслідування до 3-6 місяців. Таким чином кількість відмов у початку розслідування при неочевидних злочинах суттєво зросте. Правоохоронці не будуть в змозі і тому не виявлять бажання розслідувати такі злочини у штучно скорочені терміни. Тим більше, що після так званої «реформи правоохоронної системи» справжніх професіоналів карного розшуку та слідства залишилося обмаль.

 

Таким чином, темна історія про вбивства на київському Майдані у лютому 2014 року, в чому замішані досить значні посадові особи нинішньої влади, залишаться нерозслідуваними і будуть закриті. Ця поправка буде мати зворотну силу. І багато попередніх злочинів залишаться без судової уваги.

І як вишенька на торті особисто для корупціонерів та хабарників. Тепер позов про безпідставне володіння активами неможна буде пред’являти пов’язаним родинними стосунками особам. При конфіскації майна корупціонера, на приклад, все, що зареєстровано на батьків, дружин, дітей тощо конфіскації не підлягае.

 

Таким чином в сухому залишку замість реальної судової реформи, яка відповідала би інтересам всіх законослухняних громадян ми маємо її спотворене відлуння, яке звіщає кінець справедливого судочинства в України, торжество беззаконня.

 

Але цьому беззаконню або імітації сфальшованої законності протистоїть партія «За життя», яка консолідує чесних українських громадян для законної легальної боротьби проти руйнування державності, економіки та соціальної сфери в країні. І одним з наріжних каменів необхідних, реальних, нагальних реформ має стати судова реформа, яка забезпечить участь широких верств населення у виборах суддів, захистить незалежність та справедливість судової системи.

 

Поновлення довірря суспільства до судової влади, забезпечення права громадян на справедливість є одним з головних завдань сучасної держави. Зрозуміло, що успіху в цій справі неможливо досягнути без втілення реформ по перезавантаженню всієї системи правосуддя, що певній мірі знайшло своє відображення в проекті змін до Конституції України та вже в діючому Законі України « Про забезпечення права на справедливий суд».

 

Реформи передбачають такі ключові зміни, як деполітизація та забезпечення незалежності судової влади, підвищення вимог до фаховості судді та професійних стандартів, а також, що є дуже важливим - обмеження імунітету судді до функціонального. Запровадження в життя змін до Конституції щодо правосуддя надасть можливість судовій системі бути більш незалежною , доступною і зрозумілою для населення. Позитивним є запровадження конкурсного підходу до підбору кандидатів на суддівські посади, оскільки судова діяльність – це вершина професійної кар»єри юриста. Означене вимагатиме проходження кандидатами, не дивлячись на те, що серед них будуть юристи з прокурорським, адвокатським, юрисконсульським досвідом, спеціальної підготовки, знання не тільки української, але й Європейської юридичної практики. Саме в Європі вже склалися певні стандарти правосуддя, які відображають принцип верховенства права , і тому Європейський суд з прав людини повинен бути орієнтиром діяльності українських судів.

 

Справедливою є відмова від повального звільнення усього судівського корпусу, з проведенням переатестації – оцінювання судівської діяльності за такими критеріями, як компетентність, доброчинність ( не корумпованість ), етична поведінка тощо.

 

Важливим є і те, що прийняття Верховною Радою змін до Основного Закону щодо правосуддя змінить карту повноважень низки органів, які в даний час можуть здійснювати певний тиск на судівську незалежність.

 

На пам»яті у всіх результати «тиску» тодішньої влади на прийняття окремими суддями рішень щодо притягнення до відповідальності учасників автомайданів під час «Революцїї гідності» тощо, однак і в наш час зустрічаються випадки , коли прикриваючись патріотичними гаслами, недолугі керівники державних органів, громадських організацій, погрожуючи утисками у кар»єрному рості, намагаються деколи з застосуванням громадського тиску примусити суд відступити від принципу законності заради ними же і нівелірованої справедливості.

 

В той же час, на мою думку , запропоноване в Змінах надання Вищій раді правосуддя компетенції на призначення та звільнення суддів місцевих судів в деякій мірі обмежить право свободи вибору щодо здійснення правосуддя. Саме місцеві суди найбільш наближені до населення, яке реалізуючи своє право на справедливий суд, повинно приймати безпосередню участь у виборі місцевих суддів (за принципом : «мирових» ), приймаючи на себе певну відповідальність за їх подальшу діяльність по відправленню правосуддя.

 

Якщо у компетенції Вищої ради правосуддя залишається безумовне право на підбір, професійне оцінювання, висунення на вибори кандидатів на посади суддів місцевих судів, то призначення їх на посади, на мою думку, Вища рада правосуддя має здійснювати лише за результатами всенародних виборів, які проводяться регулярно разом з виборами у місцеві ради.

 

Також за ініціативою населення через місцеві вибори у територіальних дільницях, які обслуговував суддя, може бути проведено голосування за достроковий відклик судді, якому висловлено недовіру. Регулярність виборів, безпосередня близькість до населення сприятиме підвищенню відповідальності суддів , і що саме головне – забезпечуватиме їх незалежність від стороннього впливу.

 

Тому всенародні вибори суддів місцевих судів стануть важливим елементом перезавантаження судової влади.

 

Богдан  Кобрин

 

 

повернутись